Сценічний варіант філософської притчі «Саронська квітка…» створено за мотивами драматургічних творів Лесі Українки, які відкривають відмінний від канонічного погляд на біблійні сюжети. В експериментальному просторі малої сцени, у безпосередній близькості до глядача відбувається глибинне дослідження двох крайніх проявів смертного гріха – гордині: з одного боку, відступництва і зради Юди, з іншого – одержимості духом Йоганни.

Переосмислення режисером-постановником біблійних сюжетів у ретроспективній проекції на суспільну громаду допомагає сучасному глядачеві вибудувати власне протистояння апологетиці ницих сторін людського буття, передусім морального виправдання будь-яких злочинів, ствердитись на неминущих засадах загальнолюдських ідеалів і цінностей.